Полтавська спеціалізована школа-інтернат №2

Вся очевидна простота і недовершеність архітектури будівель та споруд школи-інтернату №2 компенсувалася важливим рекреаційним елементом - лісовим масивом, який прилягав до шкільного подвір’я і звідтіля простирався Інститутською горою до самої Ворскли. Цей лісовий масив ми звали гаєм, хоча він складався із різних несхожих видів дерев і чагарників. З дерев росли непородисті осокори, клени, берест, акація, деінде береза, попадалися також старі яблуні, груші та абрикоси, які ніколи не родили, з кущів – глід, шипшина і, особливо, маслини. Гай при всій його запустілості та невпорядкованості виконував, безумовно, покладені на нього водоохоронні, кліматорегулюючі та ґрунтозахисні функції, для нас же він ніс рекреаційне і естетично-виховне навантаження. Нижнім ярусом гаю було різнотравя, характерне для прирічкових крутосхилів, де рослини живляться переважно водами атмосферних опадів. Лісову підстилку утворювали багаторічні травянисті рослини з добре розвиненою кореневою системою, яка глибше проникала в ґрунт, щоб дістати доступ до води і поживних речовин. Багаторічні трави змагалися з деревами та чагарниками вищих ярусів лісу у виживанні. Але окрім названих, були в гаю особливі рослини, яким не потрібно доказувати своє верховенство. Вони першими у наших краях зустрічають весну і є її провісниками – це синьо-голубі проліски. Вже в кінці березня в проталинах снігу із зволоженої землі на заліснених пагорбах, відкритих променям сонця. з’являються перші ніжні квіти. Стебло проліску безлисте, листки відходять від самої основи, блакитно-сині квітки, поодинокі або в китицях, розташовані на верхівці стебла. Квітка віночкоподібна і складається з шести блакитних пелюсток. Ці ефемероїди із родини лілійних мають короткий весняний цикл розвитку, надземні частини цих рослин живуть лише протягом кількох тижнів, коренева система решту року перебуває у стані спокою. Багаторічні травянисті рослини, зокрема, проліски та рясти створювали весною в гаю милий нашим очам мальовничий покрив. Своїм тендітним цвітом вони вселяли у всіх, хто їх побачить, меланхолію та радість.

Пентер як пентер